Міністерство економіки хоче збільшити частку переробної галузі в українському ВВП з 10,3% до 20-25%. Для цього у відомстві розрахували потреби галузі протягом наступних 10 років: побудувати 570 заводів та залучити інвестиції у розмірі $90 млрд.
Навіщо? Після закриття морських портів Україна стала менше експортувати, тому чиновники та сам бізнес хочуть вивозити за кордон менший обсяг продукції, але за вищою ціною. «Зерно як вивозили, так і вивозитимуть. А олія займає набагато менше місця. Я чую ці думки від великих міжнародних компаній, які є в Україні», – розповідав засновник FinPoint Сергій Будкін в інтерв`ю The Page.
Проте амбітна мета міністерства може не реалізуватися. Євросоюз ставить вищі мита для української переробленої продукції, які доведеться сплачувати нашим виробникам. Серед усіх галузей сільського господарства конкурентну перевагу у переробній продукції мають лише кондитерська промисловість та виробництво соняшникової олії. Бізнесу також важко потрапити на полиці європейських ритейлерів, бо у нього не вистачає фінансового ресурсу для таких угод.
Чи вийде в української переробної промисловості створити економічне диво?
Навіщо розвивати переробну промисловість
На крайній межі Вінниці розкинулися 36 га Volia Agri-Food Park – індустріальний парк для переробної харчової промисловості. Його створює компанія Uparks Бориса Шестопалова, яка почала будувати парк з серпня 2023 року.
Вінницький індустріальний парк спеціалізуватиметься на переробці агропродуктів, розробці й виробництві продуктів харчування. Uparks хоче збудувати потужності для всього ланцюжка від ідеї до продажу готового продукту – це включатиме бізнес-акселератори, тестове виробництво, серійне виробництво, технологічні innovation kitchen, складську та транспортну логістику, продажі та експорт.
До Вінниці запрошують уже зрілі компанії, які наростили продажі в Україні або за кордоном. «Ми запрошуємо компанії з амбітними цілями, щоб вони розширювали виробництво у нас. Наприклад, зараз проводимо переговори з компанією з Харкова, яка має тимчасове приміщення в іншому місці лише на рік», – розповідає партнер проєкту VOLIA Agri-food park та засновник бренду ЕПІКУР Алекс Коваленко.
Компанії, які уже переїхали до Вінниці, виробляють продукти тривалого зберігання з м’яса та сиру, або готову їжу. «Це не «мівіна», середній сегмент, але з сировини вищої якості», – каже Коваленко. Компанії поки лише виробляють продукцію в Україні і тестують експортні ринки. «У нас поки немає історій швидких перемог» – додає він.
Можлива перемога буде в Agricom Group – компанія хоче вийти в місцеві супермаркети Великої Британії і відкрила торговий будинок у Варшаві влітку 2023 року. «Там є склад, працює сильна команда, яка займається розширенням експорту готових продуктів не тільки в Польщі, а й в інших країнах», – розповів в інтерв’ю виконавчий директор і співвласник Agricom Group Петро Мельник.
Після вторгнення компанія обладнала цех із виготовлення граноли та цех із виробництва сухих сніданків на заводі в Михайло-Коцюбинському. Загальна вартість проєкту становить $1,5 млн, за словами Мельника.
Міністерство економіки хоче, щоб таких історій було більше. Якщо все йтиме за їхнім планом, це дасть країні нових 575 тис. робочих місць та додаткових податкових надходжень на суму $73,8 млрд. Проте в які сектори хоче інвестувати міністерство та які заводи побудувати, відомство не розповіло – The Page відправив пресслужбі відповідний запит, але так і не отримав на нього відповіді станом на час публікації.
Переробна промисловість також додасть цінності українському ВВП. «Україна експортує зернову продукцію з середньою вартістю €300+ за тонну, а Франція – €1200+ євро за тонну», – каже Коваленко. Проте на шляху до мрії стоїть низка перепон: брак державної допомоги для профільного бізнесу, заблоковані порти та небажання ЄС приймати нашу продукцію.
Чому Європа не зацікавлена в українській переробній продукції
Європа – основний ринок, на який орієнтується Україна після закриття російських кордонів. Однак сам ЄС прагне завозити українську сировину, а не готову продукцію. «Європі зручно створювати додану вартість всередині Євросоюзу. Зламати ці правила означає впертися у спротив Європи на всіх рівнях», – пояснює Коваленко.
Що це за правила? Локальні виробники перебувають під захистом ЄС завдяки економічним заходам – тарифам, які мають сплачувати країни-експортери під час ввезення продукції в ЄС. Та неекономічним – таким як вимоги, стандарти, сертифікати тощо.
Середній тариф, який український виробник має сплачувати під час експорту в ЄС, становить 5,8% від митної вартості товару для продуктів рослинництва, 9,4% – для продуктів тваринництва, свідчать дані зі звіту «Food processing» Київської школи економіки. Але для різних товарів тарифи неоднорідні. Виробник перероблених харчових продуктів заплатить аж 31,7% ввізного мита.
ЄС також практикує нетарифні типи захисту. «Європа спорадично забороняла імпорт нашої курятини до повномасштабної війни. Вони знаходили пташиний грип, хоча його там часто не було. Але таким чином вони захищали свій ринок», – пояснює аналітик Центру досліджень продовольства і землекористування Київської школи економіки Павло Мартишев.
Українських переробників також обмежують у квотах ЄС на імпорт. «Чим більший ступінь переробки, тим менше імпортна квота в ЄС. Наш ріпак до повномасштабної війни йшов на 90% в ЄС у формі сировинній і далі вже перероблявся, їм не потрібна ріпакова олія» – розповідає Мартишев.
Чому українському бізнесу важко переробляти більше
Традиційна українська мантра про необхідність збільшення доданої вартості продукції ризикує перетворитися у пустий звук не тільки через правила ЄС, але й важкі умови для бізнесу всередині країни.
Міністерство економіки хоче розвивати переробку в індустріальних парках. Держава передбачила для них спеціальні податкові режими. Компанія, яка працюватиме в індустріальному парку, звільняється від податку на прибуток на 10 років за умови повного реінвестування та законності. Вона може ввозити обладнання на територію парку без податку на додану вартість, повністю звільняється від сплати земельного податку та платитиме меншу орендну ставку.
Проте цього мало. Якщо бізнес хоче побудувати виробництво, йому потрібно власним коштом придбати земельну ділянку, провести інженерні комунікації, заплатити за підключення до електромереж, збудувати дороги і власне самі виробничі потужності.
«Туреччина давала індустріальним паркам пільги на 25 років, і вони там злетіли. Зараз йдуть перемовини, щоб знизити податки на зарплату. Але в нас немає доступу до дешевих кредитних ресурсів», – розповідає Коваленко.
Друга внутрішня проблема – заблоковані порти через російські міни та обстріли. «Комерційно виправданих альтернатив експорту морем немає. Для забезпечення ефективної логістики потрібно забезпечити можливість безпечного експорту через порти Одеси», – пояснили у пресслужбі Kernel.
Закриті порти стали причиною, чому українські бізнеси переносять свої потужності в Румунію або Польщу, а не в українські індустріальні парки. «Ці бізнеси мовчать про свій вибір, бо це не патріотично. Я запрошував їх у Вінницю, але мені кажуть: у нас тут Констанца і Чорне море», – розповідає Коваленко.
Проте навіть коли український бізнес подолає всі труднощі, залишається остання – потрапити на полиці ритейлерів. «Ми вели переговори з Lidl, щоб зайти туди. Там нам сказали: передайте нам п’ять контейнерів продукції безоплатно, ми подивимося і потім поговоримо», – пригадує підприємець.
Щоб мати змогу відправляти такі великі тестові партії ритейлерам без збитків, компанія повинна мати оборот в сотні тисяч євро, за словами підприємця. Можна не заходити в мережі самостійно, а працювати з дистриб’ютором на конкретному ринку Європи, Азії або будь-якої іншої частини світу. Однак поки все це залишається лише в теорії і бізнес тільки тестує варіанти.
Які перспективи переробки та що робити
Україна має конкурентну перевагу у виробництві соняшникової олії та високоолеїнового соняшнику, кондитерської продукції й біоетанолу з кукурудзи, проте решта секторів поки не мають унікальної пропозиції, пояснює Мартишев із КШЕ. Але навіть до вторгнення заводи з виробництва переробленої продукції залишалися недозавантаженими.
«Обсяги внутрішньої переробки соняшника і сої за 5 останніх довоєнних років – 15-18 млн т. Потужності були недозаповнені на приблизно 5 млн т за цей же час. Минулорічні обсяги врожаю пшениці борошномельної якості – приблизно 12-15 млн т (сукупний врожай 25-30 млн т). Але ми переробляли лише 6 млн т пшениці за довоєнними показниками. Заводи з переробки пшениці були недозавантажені сировиною ще до вторгнення», – пояснює Мартишев. Якби було вигідно переробляти, бізнес уже давно би побудував олійні заводи й млини.
У бізнес-плані також потрібно розрахувати нормальну логістику. Зараз аграрії продають дешеву сировину і витрачаються на дорогу логістику. Проте щойно відкриються порти і логістика стане дешевою, певні культури стане невигідно продавати, і профільовані під них заводи виявляться марно збудованим.
«Зараз невигідно продавати соняшник на заводи в Україні, вигідніше експортувати його Дунаєм. Навіть з врахуванням обстрілів цього маршруту. Але відкриються порти й усе зміниться», – розповідає аналітик КШЕ.
Це не означає, що потрібно здатися й відмовитися від розвитку переробки. Але Міністерство економіки викривлює ринкові сигнали, коли хоче більший виторг від переробної промисловості тут і зараз. «Ринок побудує заводи, коли побачить маржу. Переробка це про точковий аналіз окремих секторів», – каже Мартишев.