У своєму знаменитому есе «Економічні можливості для наших онуків» Джон Мейнард Кейнс стверджував, що якщо доходи зростуть у вісім разів порівняно з рівнем 1930-х років, «економічна проблема може бути вирішена або, принаймні, буде близька до вирішення». Доходи зросли, як він і очікував, але рішення поки не видно. Це може бути пов’язано з тим, що, як також зазначав Кейнс, існує ненаситне прагнення до потреб, які змушують нас «відчувати себе вище за наших товаришів».
Про це пише Тім Харфорд, економіст та колумніст газети Financial Times, передає The page.
Десять років тому Деніел Канеман та Ангус Дітон, лауреати Нобелівської премії з економіки, виявили, що 75 000 доларів на рік (100 000 доларів за нинішніми цінами) достатньо для оптимізації повсякденного досвіду. Якщо грошей було більше, це ніяк не зменшувало кількість часу, протягом якого люди відчували тривогу, стрес чи сум.
Проте є й інший показник щастя: чи люди оцінюють своє життя як задовільний? За цим критерієм Дітон і Канеман не знайшли межі використання грошей: будь-який додатковий дохід корелював із вищим рівнем задоволеності життям.
Нещодавно психологи Пол Бейн та Рената Бонджорно змінили акцент: замість того, щоб питати, скільки грошей достатньо, вони запропонували учасникам опитування уявити своє ідеальне життя. Потім запитали, скільки грошей буде потрібно для досягнення такого життя. Суми варіювали від 10 тис. доларів (для тих, чиє ідеальне життя передбачає заміну штор та оббивки) до 100 млрд (для тих, чиє ідеальне життя пов’язане з покупкою Twitter). Сума у 10 млн доларів була найпопулярнішим вибором.
Харфорд пише, люди часто не розуміють, що після покупки кращого будинку та кращої машини, виплати боргів та створення достатньої пенсії, вони виявлять, що їм не завадила б ще пара мільйонів доларів.
У письменника Малкольма Гладуелл є своя теорія. Він стверджує, що проблема ста мільярдів доларів полягає в тому, що у людини дуже ускладнюється завдання вибору. Прості питання (упакувати обід чи купити бутерброд?) стають неймовірно складними (пообідати у Парижі чи Копенгагені, чи просто попросити особистого кухаря приготувати щось у моєму літаку?). «Життя пізнавально придушує», — вважає Гладуелл.
Інша проблема, за його словами, полягає у тому, що з життя зникають усі виклики. Вам подобається збирати марки, брелоки чи дитячі шапочки? Забудьте! Ви можете купити все це одразу, якщо захочете.
Харфорд не згоден із цією думкою. «Я не хочу 100 млрд доларів, але проблема не в когнітивному навантаженні. Я абсолютно впевнений, що мільярдерів не лякає перспектива вибору місця обіду. Проєкти масштабовані: якщо вам подобалося колекціонувати брелоки, перейдіть на колекціонування образотворчого мистецтва, створіть найбільший у світі приватний музей».
«У найбагатших людей минулого були матеріальні потреби, які вони не могли задовольнити, але їх легко можемо задовольнити ми, завдяки кондиціюванню повітря, авіаперельотам та антибіотикам, – зазначає колумніст FT. – Наші нащадки цілком можуть мати потреби, про які ми навряд чи навіть замислюємося, тому що вони вищі за наше розуміння».
«Найкраща надія на сталий розвиток полягає не в тому, щоб перестати бажати того, чого нині не можемо мати. Справа в тому, що велика частина того, що ми цінуємо, не має відношення до грошей», — робить висновок Харфорд.