За останні два роки власник найбільшого у світі виробника іграшок Early Light витратив $100 млн власних коштів на будівництво сучасного заводу з виробництва біопластичної смоли. Навіщо він це робить, і як це допоможе заощадити на виробництві.
Гонконзький мільярдер Френсіс Чой Чи-Мін стверджує, що за обсягами виробництва його приватна компанія Early Light International є найбільшим у світі виробником іграшок. Саме іграшки спочатку зробили Чоя багатим – Forbes оцінює його статки у $6,6 млрд. Але наразі основу його капіталу складають також дочірні компанії Early Light, що займаються нерухомістю, торгівлею ювелірними виробами й годинниками та іншим. Його новітнє захоплення – органічний пластик. Портал Investory. News розмістив матеріал про становлення нового бізнеса підприємця. RAU публікує скорочену версію матеріалу.
За останні два роки 73-річний мільярдер витратив $100 млн власних коштів на будівництво п’ятиповерхового сучасного заводу з виробництва біопластичної смоли в китайському Шаогуані. У будівлі розміститься підприємство під назвою NuPlastiQ, яке він створив спільно з американським виробником екологічно чистого пластику. Запустити виробництво планується в кінці цього року.
Пережити кризу
Чой пережив багато криз відтоді, як у 25 років заснував Early Light. Він згадує безсонні ночі під час епідемії атипової пневмонії у 2003 році, коли побоювався, що вірус може вразити його робітників, чого в підсумку не сталося. Більше Чой вирішив не ризикувати – за його словами, він заздалегідь вжив заходів з контролю за здоров’ям своїх китайських працівників.
Не маючи причин турбуватися про віруси, Чой може зануритися у свій проєкт з виробництва біорозкладного пластику. Перебуваючи у своєму офісі в Гонконзі, де він встановив 10-метровий акваріум і статую антилопи, Чой тримає в руках щось схоже на звичайний пластиковий пакет для продуктів. “Це стане для нас великим бізнесом”, – розповідає він в інтерв’ю, яке було записане ще до пандемії.
Матеріал NuPlastiQ, використаний для виготовлення цього пакету, можна сплавити зі звичайним пластиком для створення більш екологічно чистих іграшок або інших речей. NuPlastiQ відповідає відразу декільком вимогам екологічності: він зроблений з рослинного крохмалю, а не з нафтохімічних речовин і може розкладатися природним шляхом, якщо його утилізувати на звалищі або помістити в воду.
Щоб домогтися синергії, завод розташували всього за два кроки від фабрики іграшок, що належить Чою, площею майже у 2 млн кв. м в Шаогуані. Його партнером у спільному підприємстві стала компанія з Айдахо BioLogiQ, в якій Чой також є співвласником. Завод у Шаогуані обслуговуватиме не тільки сусідню фабрику іграшок, але й інших виробників біопластику, кухонного приладдя, меблів та побутової техніки.
Витрати в розмірі $100 млн – незначна сума, у порівнянні зі статками Чоя в $6,6 млрд, але вона враховує страховку від витрат на оплату праці, що постійно зростають. У середньому по всьому Китаю вони збільшилися більш ніж на 70% за останнє десятиліття.
Щоб протистояти цьому, Чой витратив мільйони на автоматизацію своїх фабрик і знизив витрати на робочу силу. Поки йому вдалося скоротити чисельність своїх робочих вдвічі – до 40 000 осіб з 80 000 на піку у 2008 році. Володіючи приватною компанією, Чой не зобов’язаний розкривати свої фінансові результати, але він визнає, що прибуток скорочується.
Мільярдера також обмежує його стратегія, що заснована на виробництві виключно в Китаї. Замість того аби диверсифікувати виробництво на заводах у Південно-Східній Азії, як це зробили багато інших бізнесменів, він залишив всі фабрики іграшок на материку. Чой наполягає, що це правильне рішення.
За його словами, переїзд у Південно-Східну Азію нагадує йому про те, як 40 років тому, коли витрати в Гонконзі зросли, місцеві компанії перенесли виробництво на Тайвань. “Через кілька років всі повернулися, тому що Тайвань став занадто дорогим, і було важко знайти робітників”, – наголошує він.
Таким чином, його біопластичний маневр водночас досягає двох цілей: Чой отримує ще одне джерело доходу, щоб менше залежати від виробництва іграшок, і набуває можливість тримати під контролем одне з основних джерел витрат свого бізнесу – пластик, з якого виготовляються іграшки.
Це створює економічну перевагу для його фабрик. “Ми точно розпочнемо виробництво цього року, – розповідає його 34-річний син Карсон Чой, який є віце-президентом Early Light. – Як тільки ситуація стабілізується, ми запустимо масове виробництво”.
Секретна формула
Виробництво біопластику – багатообіцяючий та швидкозростаючий ринок, оскільки по всьому світу зростає інтерес до захисту навколишнього середовища. У 2019 році глобальний ринок біопластику оцінювався у $7 млрд, й у найближчі п’ять років він продовжить збільшуватися на 16% на рік, прогнозує індійська дослідницька фірма Fortune Business Insights.
“У майбутньому світові знадобиться біопластик”, – упевнений Чой. Попит на екологічний пластик для виробництва іграшок та інших продуктів зростає. “Багато виробників іграшок переходять на екологічно чисті матеріали при створенні не тільки іграшок, але й пакування”, – зазначає Джим Сільвер, видавець нью-йоркського сайту TTPM (Toys, Tots, Pets & More), де публікуються огляди іграшок. У числі тих, хто прийняв на себе зобов’язання використовувати більш екологічні матеріали у виробництві – гіганти ринку іграшок Hasbro, Lego і Mattel.
Ляльки Ельза та Pink Shong Baby Shark – найбільш популярні іграшки, вироблені компанією Early Light
Однак конкуренція на ринку біопластику висока: на ньому присутні такі гравці, як американська Cargill, японська Mitsubishi Chemicals і французька Total.
Як зазначає аналітик Хіманшу Васішт з індійської дослідницької фірми Mordor Intelligence, маржинальність біопластику нижча, ніж у звичайного пластика через високі витрати на виробництво. “Оскільки це молода галузь, виробники біопластику майже завжди втрачають гроші”, – розповідає фахівець з ринку полімерів Кент Ферст з американської дослідницької компанії Freedonia Group. І додає, що прибутковість залежить від ширшого поширення матеріалу або великих контрактів з виробниками упакованих споживчих товарів.
Чой впевнений, що спільне підприємство окупиться, але відмовляється детально обговорювати свою конкурентну перевагу або структуру витрат. Однак він все ж визнає, що пластмаси на основі NuPlastiQ можна продавати з націнкою завдяки “секретній формулі”, яка надає їм перевагу над конкурентами.
Своєю чергою його син Карсон обіцяє, що вже скоро вони отримають “двозначний” прибуток від нового бізнесу. Зрештою, їх ринок враховує й материковий Китай, а також решту Азії. “Варто привезти бізнес у Китай, як обсяги почнуть зростати”, – зазначає Карсон.
Партнер Чоя – підприємець з Айдахо Бред ЛаПрей, який у 2011 році створив виробника біопластику BioLogiQ. Чой планував спільний бізнес з ним із 2017 року, коли він вперше інвестував в BioLogiQ (його частка та розмір вкладень не розкриваються). Переговори про створення спільного підприємства в Шаогуані він проводив півтора року.
У США BioLogiQ використовує для виробництва біопластику картопляний крохмаль, але для заводу в Китаї, говорить Карсон, крохмаль можна отримувати з китайської кукурудзи або тапіокі, яка росте в Південно-Східній Азії. “Нам потрібно знайти багато джерел сировини”, – наголошує він.
Що, на думку Чоя, біопластик значить для його бізнесу з виробництва іграшок? “Це набагато якісніші іграшки!” – вигукує він.
Минуле біопластика
Історія модного сьогодні біопластика розпочалася понад століття тому. Перший у світі пластик – “паркезін” – був біопластиком: його створили у 1856 році на основі рослинної целюлози. У 1930-х роках Генрі Форд використовував для виробництва деяких запчастин матеріал, отриманий із соєвих бобів. Але врешті-решт нафтохімічні речовини замінили органічну сировину як основу пластика. Тільки у 1990-х роках з’явилися нові технології, які дозволяли зробити біопластик комерційно вигідним.
Попит на біопластик зростав, і до 2016 року, за даними європейської асоціації European Bioplastics, виробництво досягло 4 млн тонн на рік. Велика частина попиту припадала на біорозкладні пакети й плівки, а також на стаканчики та контейнери.
“Спочатку інтерес до біопластика був пов’язаний зі спробою знайти дешевші альтернативи пластику, що вироблений з використанням викопного палива, – розповідає Ферст. – Однак коли після сланцевої революції 2015 року ціни на нафту впали, вартість виробництва пластика теж знизилася. Біопластик відійшов на другий план, а на перше місце вийшли нові масштабні інвестиції у традиційний пластик”.
Однак тепер нові технології дозволяють зменшити витрати на виробництво біопластика та підвищити його якість, а значить – екологічні альтернативи стають більш конкурентоспроможними як матеріал для виробництва пакування та одноразових продуктів на зразок столових приладів.